4000 км літа. День 5: Австрія, Грац: Ратуша, Volksgarten, Glockenspiel, футбольний матч під дощем. Австрійські вина.

Попередня частина тут.

В віторок зранку, так само як і в понеділок, я відправився до клієнта на офіс. Завдяки плідній праці в понеділок з’явилась можливість за вівторок закінчити усі справи. Це б дало нам +1 додатковий день та можливість продовжити мандрівку на один день раніше, а значить і більше побачити. Отже варто було піднапружитись.

Дружина з дітьми відправилась знову досліджувати Грац. Вони відвідали міську ратушу - Magistrat та площу перед нею – Hauptplatz. Площа особлива тим, що має трикутну форму. В центрі рошташований фонтан зі скульптурою ерцгерцога Іоанна - відомої людини, що зробила багато для міста, а навколо нього чотири жіночі фігури, що символізують головні ріки Штирії (на фото). Ратуша прикрашена дуже гарним декором і фресками, що дозволяє «залипнути» тут надовго. Дітей, нажаль, пам’ятками архітектури зачіпити важко. Тому наступним кроком було відвідування Glockenspielplatz.

Glockenspielplatz – площа, де розташований старовинний годинник з танцюючими фігурками. Це дуже популярне місце у Граці. Тричі на день: об 11:00, 15:00 та 18:00 на годиннику Glockenspiel відкриваються спеціальні дверцята. З них з’являються дві танцюючі фігурки: чоловіка та жінки, що одягнені в традиційні костюми Штирії (на фото). На завершення дійства Золотий Півник, що розташований над годинником підіймає крила та кукурікає. Коли я вперше побачив годинник Glockenspiel, то він мені дуже сподобався. Тому сподівався що дітям це теж буде цікаво. Але зі слів дружини реакція малечі була такою: «Це вони потанцювали і все? Більше нічого не буде?». Нажаль, в еру сучасних технологій дітей чимось вразити стає все важче.

Але в наступному місці діти відірвались вже на повну. Volksgarten - великий парк в центрі старого міста з неймовірними клумбами, зеленими насадженнями і дитячими майданчиками. Крім того в ньому безліч механічних цікавинок, якими малечу і навіть дорослих можна зачіпити надовго. Дружина з дітьми провели там більшу частину дня і навіть запізнились в музей зброї Арсенал :(

Я ж тим часом активно працював і до 17:00 завершив усі справи, що планував на це відрядження. Ура! Плюс один бонусний день до наших канікул! На додачу, директор компанії запропонував разом подивитись ввечері футбол на великому екрані в центрі міста. Тому після роботи ми годинку погуляли і повечеряли з сім’єю в центрі міста. А ближче до восьмої вечора пішов дощ і ми швиденько перебрались до готелю, де дівчата і залишились. Я ж приєднався до Майкла на Dreifaltigkeits-Pestsäule до перегляду матчу Бельгія – Франція, де незважаючи на прохолодну та трохи вологу погоду чудово провів решту дня.

Декілька слів про ті місця, куда планували але не попали в Граці:

1) Арсенал – найбільший музей зброї в Австрії. Знайомі і колеги дуже радили туда сходити і подивитись.

2) Замок Еггенберг – там була тільки дружина в один з минулих разів і їй дуже сподобалось. Дуже хотіли туда попасти з дітьми але через стислий графік не змогли.

3) Музей Великого Арні.

PS: І ще пару коментів по Штирії: дуже рекомендую місцевий базарчик поруч з Lendplatz. Тут можна придбати неймовірно смачну і корисну гарбузову олію (Styrian pumpkin seed oil). Штирія - це саме то місце, де її виробляють і дуже тим пишаються, навіть називають її «місцевим чорним золотом». Також тут продають кльові сиропи, що використовуються в салатах. Вперше, ми отримали пляшку такого сиропу «в нагрузку» до олії і вона довго «перекидалась» з місця на місце, поки ми його не розпробували та не «знищили» за лічені дні :)

І окремо про вино. Саме робота в Австрії заставила мене по іншому відноситись до сухих вин та й до їжі в цілому також. Це на Батьківщині алкоголь – це просто атрибут застілля та підвищеного градусу. В Австрії ж, як і в більшій частині Європи, вино – це дійсно столітні традиції, як в виготовленні так і при споживанні. І це зовсім не та «бодяга», що продається в наших магазинах. Тому при нагоді дуже раджу спробувати місцеві сухі вина: Gelber Muskateller, Zweigelt або Welschriesling. А якщо хто не дуже полюбляє вино, то рекомендую спробувати Wine Spritzer – це холодне сухе вино (найчастіше біле) з содовою – чудовий спосіб освіжитись в спеку!

Далі буде...

4000 км літа. День 4: Австрія, Грац: Шлоссберг, річка Мур, міст-острів, Кунстхаус

Попередня частина тут.

Хотів написати один пост за три дні в Граці, але довелось розбити на менші.

В понеділок, на 9 ранку, мені потрібно було йти на офіс до своїх клієнтів, щоб працювати (то й була основна причина поїздки). А мої дівчата залишись в готелі, щоб відіспатись як слід, попричісуватись/намарафетитись, поснідати та й рушити на дослідження міста. Я був в ньому вже багато раз, дружина трохи менше за мене але... знає про нього набагато більше. В минулі рази, поки я працював на офісі, Вікторія обходила Грац вздовж і поперек. Тому я був впевнений - вона покаже дітям максимум цікавого.

Грац – це місто на південному сході Австрії, що було засноване в 1128 році. Воно є центром землі Штирія та являється другим за величиною містом країни. Місто невелике і дуже гарне. Через нього протікає швидка річка Мур. До речі, саме в Граці народився Арнольд Шварценеггер і тут навіть є його музей. Одним словом – місто варте, щоб до нього завітати!

Поки я був на роботі, мої дівчата встигли відвідати Minoriten – дуже гарний старовинний собор, як ззовні, так і всередині. Дітей він не дуже вразив, як будь-які пам’ятки архітектури. Їм більше сподобались фонтанчики, що б’ють пямо з-під бруківнки навпроти цього собору і в яких можна «побіситись» (на фото). Діти є діти :)

Також дружина з дітьми відвідали Murinsel – міст-острів (на фото), через який можна перетнути річку Мур (до речі, дуже швидку). Острів дуже прикольний, в стилі hi-tech і на ньому є класний ресторанчик. Але як розказували мені знайомі, то в цьому ресторанчику можуть сидіти тільки моряки, бо решту людей «закачує» - міст-острів постійно гойдається на хвилях річки! Хоча пройтись через нього варто!

Далі в їх програмі був Кунстхаус Граца – музей сучасного мистецтва. Діти називали його «кашалотом» (по фото зрозуміло чому). В сам музей не ходили, по відгукам, ззовні набагато краще ніж всередині. Задумкою архітектора було «втулити» (це слово найкраще підходить) посеред старовинних будівель щось інноваційне – думаю, що це вийшло. Цей «кашалот» одразу кидається у вічі з Шлоссберга (Замкової гори), особливо вночі, коли переливається різними вогниками.

Якраз настала обідня пора і ми змогли разом перекусити в чудовому вегетаріанському кафе Mangolds. Хто не в курсі, Mangolds – перекладається як листя бурячків. Там воно дуже гарно висаджене в горщиках біля вуличних столиків. А саме кафе суперове через різноманіття страв (я нарахував їх більше сотні) і дуже зручне розташування. Навіть такі «невегетаріанці» як я зможуть знайти там більш ніж достатньо смачних калорій на обід. Дуже рекомендую!

Після обіду дівчата рушили до готелю щоб передрімати полуденну спеку, а я повернувся до праці. Плідно попрацювавши, о 17:00 звільнився і приєднався до родини. Далі ми рушили на Шлоссберг!

Замок Шлоссберг (перекладається як «Замкова гора») – розташований на високому холмі в старому місті. Відомий тим, що з 1125 по 1809 рік жодного разу ніким не був захоплений! В 1809 році Наполеон зі своєю армією його частково захопив та зруйнував - в такому стані він і стоїть по сьогодні. Дістатись замку можна на функулері (що ми і зробили - дуже гарно і дітям сподобалось), на ліфті (десь він є, але я ніколи сам не пробував), сходами (одного разу ми з дружиною дряпались по них вночі, тіпа «романтики» – той ще екстрім «п'яні і без перил»!) і пішохідними доріжками через парк (трошки довше, але безпечно і приємно).

На вершині є чудовий парк з бесідками, лавочками і просто газончиками для відпочинку. На одному з таких газончиків ми і «залипли» майже на годину. Було кльово спостерігати місто навколо, людей і взагалі розслабитись. Також в замку є багато оборонних споруд, які цікаво досліджувати і майже незруйнований амфітеатр. Виходячи з того, що ми бачили, амфітеатр час від часу використовують для концертів. Найбільшою ж перлиною Шлоссберга, мабуть, є Башта з годинником. Вона є особливою (мабуть в усьому світі) бо на ній маленька стрілка показує хвилини, а велика години. Під час будівництва (в 1265 році) була встановлена тільки одна – велика стрілка, щоб показувати години (може на другу грошей не хватило?). Через пару сотен років додали ще одну – маленьку, щоб показувати хвилини - так і залишили. Поруч з баштою є декілька ресторанчиків, в яких можна перекусити або випити чудового австрійського вина/пива (про вино буде написано окремо, якщо забуду – прошу нагадати).

Поруч з Баштою-годинником грав на флейті вуличний музика. Аня, хоч і найменша, але звернула на нього увагу і застрягла поруч з ним надовго (останнім часом їй стали подобатись вуличні музиканти). Довелось їй пояснювати принцип: «Якщо виступ вуличного музиканта змусив тебе зупинитись, то маєш залишити йому монету». Вона відразу ж «виділила кошти» з кишенькових грошей і опустила в скриньку трубадура, за що отримала його посмішку і уклін і була тим дуже щаслива :) На горі ми пробули допізна і спускались неквапливо пішохідною доріжкою оглядаючи парк – воно того варто, він дуже гарний. До речі, в кінці пішохідної доріжки є тунель під горою - Schlossberg Tunnel. Він дозволяє пройти одразу до центру міста за пару хвилин, що ми й зробили. В цьому тунелі зараз влаштовують невеличкі ресторанчики але сидіти в них, певно некомфортно – під вежею і без вікон.

Після тонелю ми попали на Schlossberg Platz – невеличку площу під вежею, куда спускаються крутезні сходи з гори та виходить Schlossberg Tunnel. Тут, поруч з фонтаном «пташки що цілуються» (на фото) є суперовий ресторанчик «Alte Münze»/«Стара Монета». Виконаний в класичному штирійському стилі з чудовою їжею та місцевим вином він зачепив нас надовго. Після вечері ми втомлені ледве дойшли до готелю, годинник показував пів на одинадцяту. День вийшов кльовий!

Далі буде...

4000 км літа. День 3: Відень, Палац Шенбрунн, Музей природознавства, дорога на Грац

Попередня частина тут.

З нудними дорогами закінчили – далі піде про розваги!

В неділю, гарно поснідавши та зарядившись позитивом, ми з самого ранку рушили на дослідження Відня. Авто залишили на парковці – в більшості міст Європи це швидше тягар, ніж зручність. Зручне метро у Відні, добовий безлімітний квиток та безкоштовний проїзд для дітей по вихідних – що ще потрібно для пересування цим чудовим містом? Ми з дружиною вже кілька раз були у Відні, тому основною метою було показати його дітям.

Для початку ми вибрали Палац Шенбрунн із його чудовим парком. Так склалось, що колись я відвідував його сам. Да і то лише «швидко пробігся» за 2 години. Довідково: Шенбрунн був літньою резиденцією імператорської родини Габсбургів і по сьогодні залишається перлиною Відня. Добратись до нього дуже легко – станція метро Schönbrunn знаходиться за 200 м від парку та палацу.

Ми провели у Шенбрунні близько чьотирьох годин. Побачили шикарні парки, клумби, фонтани та скульптури. Більше години провели в класнючих рослинних лабіринтах. На вибір є чотири різних лабіринти з цікавими головоломками та ребусами. В якості бонусу поруч розташований дитячий майданчик з різними механічними штуками-іграшками: ручними помпами-фонтанами, викривленими дзеркалами, доісторичним телефоном з каміння, тощо. Дітям було надзвичайно цікаво та дозволило трохи відпочити від походу по парку. Трохи шкодуєм, що не попали до зоопарку, що розташований в Шенбрунн, але для нього потрібно виділяти окремий день – він надзвичайно великий. Garmin показав що ми проходили всього 6 км і було трохи за полудень, але видно було що діти втомились. Тому ми вирішили що далі ходити немає сенсу і вирушили обідати.

В плані було пообідати на Naschmarkt – кльовий базарчик неподалік від Кварталу Музеїв, поруч з яким є багато різних кафешок-ресторанчиків. Там завжди була можливість смачно пообідати. Яким же було наше розчарування коли ми приїхали і побачили що в неділю він не працює. Довелось шукати інше місце і воно нас не розчарувало – їжа в Австрії просто чудова.

«Підзарядивши батарейки» ми рушили в Музей природознавства. Це місце – просто рай для дітей-чомучок (та й для дорослих теж). Тут розташовано близько 3000 експонатів рослинного та тваринного світу. Деякі з них просто унікальні – наприклад скелет диплодока. Також тут є викопні мінерали та шматки метеоритів. До речі, окрема кімната була представлена місії Розетта, що була присвячена дослідженню комети Чурюмова-Герасименко – дуже цікаво. Ми з дружиною вже були в цьому музеї, але з задоволенням переглянули ще раз (особливо дружина у відділі коштовного каміння :D ). Діти були в захваті від усіх цих експонатів. Під кінець ми з дружиною навіть більше втомились ніж вони, бо потрібно було постійно пояснювати та перекладати інформацію про експонати. Всі макети дуже достойні, але найбільше малечу вразив відділ з динозаврами, особливо рухомий макет Аллозавра. Хто не в курсі, опинвшись поруч з ним в момент початку руху, від страху можуть бути «повні штані» ;) Ані так сподобався рухомий Аллозавр, що довелось ще раз до нього повернутись і на виході придбати його фігурку.

Після музею ми планували ще поїхати в місцевий лунапарк – Prater, але поглянувши на втомлених (але щасливих) дітей вирішили не перегружати їх. Нам ще потрібно було переїхати в інше місто – Грац, що знаходиться за 200 км від Відня. Тому ми ще трохи погуляли в Volksgarten - чудовому розаріїї поруч з Австрійським парламентом, а потім сіли на метро, добрались до парковки, виїхали на автомагістраль і рушили на південь Австрії. За менш ніж дві години і без жодних пригод добрались до Грацу, поселились в готель, повечеряли та лягли відпочивати. Попереду в мене було три дні роботи з клієнтом, а в сім’ї три дні на дослідження цього чудового міста.

Далі буде...

4000 км літа. День 2: Знову кордон, дороги Угорщини, Відень

Ще один день «нудної» дороги – далі буде веселіше :)

Попередня частина тут.

Рано-вранці, в суботу, зустрівши потяг та забравши «правильні» паспорта (за що Велика Подяка брату) ми вирушили знову до кордону з Угорщиною. Настрій потроху покращувався. Об 11 ранку ми були на КПП Тиса де нас чекала величезна черга. Цього разу проходження кордону зайняло більше трьох годин. В якості бонусів було те, що майже не перевіряли багаж (тільки попросили відкрити багажник) та можливість як слід роздивитись красу річки Тиса, коли стояли на мосту в нейтральній зоні. Цього разу до паспортів претензій не було, «заповітний шлагбаум» відкрився і пропустив нас до Угорщини. Ура! Далі маршрут був простий: Кішварда - місто з невимовною назвою Ньїредьгаза – Будапешт – Відень. По якісним угорським дорогам ми доїхали до Будапешту за 3 години, а в самому Будапешті застрягли більш як на годину - на багатьох центральних вулицях відбувався ремонт. Тому погуляти у Будапешті ми вже не встигали, потрібно було їхати на Відень, на неділю в нас були великі плани.

Далі маршрут пролягав через Татабанья, Гйор та Парндорф. Ми їхали в нормальному темпі, навіть незважаючи на те, що після Будапешту дорога була більш завантажена та більш холмиста. Я вже сподівався що ми прибудемо до Відня не дуже пізно, щоб встигнути кудась сходити ввечері. Але нас знову очікували «корективи в дорозі».

За містом, з гарною назвою Татабанья, ми заїхали на заправку OMV. Дешевий український бензин майже закінчувався, потрібно було заправитись дорогим угорським паливом з автобанів. Я заправив повний бак OMV Super 95, розрахувався, сів в машину, завів двигун і ... На панелі загорівся сигнал “Check engine”! З нашим авто такого ще не було, але з розповідей знайомих я пам’ятав, що нічого доброго той знак не віщує. Швидше за все проблеми з двигуном. В суботу ввечері, в чужій країні, з малими дітьми за плечима ☹

Скориставшись інтернетом на заправці, переглянув можливі несправності та поради. Основна кількість порад – на невеликій швидкості рушати до найближчого автосервісу. У Відні в нас був заброньований отель, крім того в Австрії в мене були знайомі, які могли хоть чимось допомогти. До Відня залишалось 180 км, що по міркам «їхніх» доріг дуже мало - година з копійками в дорозі. Ми ж їхали майже дві з половиною. На щастя, змін в роботі авто не відчувалось, машина їхала як завжди, тільки індикатор «Check engine» не давав розслабитись.

До готелю у Відні ми прибули о 20:00 по австрійському часу або 21:00 по українському часу. За другий день ми також «наїздили» майже 600 км. Поставили авто на підземну парковку в отелі, заселились, поїли та й лягли відпочивати – на ранок нас чекав приємний день у столиці Австрії.

PS: Забігаючи наперед хочу сказати, що з авто все виявилось в порядку. Японська якість дала про себе знати. На автосервісі Nissan зчитали помлку і визначили причину. Бортовий комп’ютер перестрахувався і таким чином відреагував на значну зміну в якості пального чи, мабуть, паливної суміші (точно не скажу через якість перекладу німецька-англійська-українська). Вважаючи на те, що дома я заправляюсь на ОККО чи ВОГ, то це заставляє задуматись над тим яку «бодягу» і там можуть наляти.

Далі буде...

PPS: Над автомагістралями в Угорщині та Австрії часто спостерігали мости над дорогою без функціонального змісту – просто засаджені кущами чи деревами. Незрозуміло для чого вони там знаходяться. Єдина думка – це просто мости залишені на майбутнє, якщо буде потрібна розв’язка в цьому місці, то щоб не перекривати магістраль. Може хто знає справжню ціль цих мостів? Мені тут підказали, що мости для диких тварин, що водяться там в великій кількості! Респект за підказку!

4000 км літа. День 1: Рушаємо на Захід!

Час від часу мої клієнти з Австрії запрошують до себе на кілька днів для того щоб обговорити робочі питання. Цього року це стало чудовою нагодою щоб поєднати роботу та сімейний відпочинок, тим паче що сім’я була «дуже не проти».

Отже, в п’ятницю - 6 липня, з першими промінями сонця, повним баком пального, спакованими валізами та гарним настроєм ми вирушили на захід. Drang nach Westen 😊 Ми з дружиною вже їздили частиною цього маршруту двічі, а діти поки на такі відстані подорожували тільки літаком. Тому, для більш комфортного пересування було обрано денну дистанцію не більше 500-600 км на день. В перший день ми планували добратись до кордону з Угорщиною, та переночувати неподалік. Але дорога минала досить легко, особливо вважаючи на те, що частина Хмельницький-Львів вже досить добре відремонтована. Тому ми вирішили перетнути кордон ввечері і заночувати вже в Угорщині. Тоді б в суботу можна було б походити по Будапешту і до вечора добратись до Відня. Але Вищі Сили внесли свої корективи.

Близько 16:00 ми добрались кордону з Угорщиною в Берегово. Ми раніше проходили тут кордон і це завжди було швидко та зручно. Крім того, в цьому місці лише билзько 30 км до угорського автобаму. На кордоні, з української сторони була невеличка черга, її проходження зайняло близько години. З угорської сторони черга була трохи більше і її проходження зайняло майже півтори години. Діти трохи змарудились але ми їх втішали, що ще недовго, адже наближався «заповітний шлагбаум». І ось, коли перед нами було лише дві машини, підійшов прикордонник та взяв наші паспорта та техпаспорт на авто. Стандартна процедура, яку ми вже проходили багато раз, але тут нас чекав сюрприз. За 5 хвилин прикордонник повернувся та запитав, вказуючи на дитячі паспорти: «Де віза? Це не біометричні паспорти!». Ми з дружиною були в шоці! Спеціально на початку року ми замовили дітям біометричні паспорти і зараз не могли зрозуміти чому вони звичайні. Моєю першою думкою було те, що в паспортному сервісі нас надурили. Аж поки до нас не дійшло, що в дітей є два закордонних паспорти. Одні звичайні, не біометричні, в яких була американська віза і ми залишили їх після виготовлення нових. Нові ж лежали окремо і я про них просто забув! Epic fail! Я не міг повірити, що допустив таку помилку :(

Нас розвернули назад, на український кордон. Діти були мегарозчаровані: «Ми що, не поїдемо в подорож?». Бойовий настрій згас. На додаток, зворотня черга через кордон зайняла знов майже дві години (якби не «пробивна» дружина, то може б зайняло і всі три-чотири). Але, постоявши в черзі, та зібравшись з думками ми склали «план порятунку» нашої мандрівки. Зателефонували брату, він заїхав до нас додому і передав «правильні» паспорти з потягом в Ужгород. Отже і ми вирушили в Ужгород (гак +75 км), щоб там заночувати і зранку зустріти «рятувальний потяг». По дорозі швидко стемніло та пішла сильна злива, тому їхати модна було не більше 50-60 км/год. Діти позасинали на своїх місцях, а я рулив та картав себе за помилку з паспортами. До Ужгорода ми добрались близько опівночі, вибрали готель для нічлігу, повкладали дітей і самі відключились. За день «наїздили» майже 600 км.

Далі буде...

PS: Цікавий момент з особливостей укарїнського менталітету. На кордоні перед нами стояв чоловік, який їхав з дружиною та маленькою дитиною. Він побачив, що машину попереду нього завернули, бо для дитини не було автокрісла. Він підійшов до нас, побачив що в нас є автокрісло і бустер, і став «розробляти план» як ми передаємо йому бустер для проходження кордону, а він нам відразу віддасть назад. І це все в 10 м від шлагбауму та прикордонників! Відмовив йому в делікатній формі – здається він образився. Деколи такі люди вражають своєю нахабністю. До речі, він таки знайшов вихід: на Берегово є піший перехід, то він відправив дружину з дитиною проходити пішки, а сам проїхав на авто. Ось такий workaround чи lifehack, як кому подобається.