4000 км літа. День 1: Рушаємо на Захід!

Час від часу мої клієнти з Австрії запрошують до себе на кілька днів для того щоб обговорити робочі питання. Цього року це стало чудовою нагодою щоб поєднати роботу та сімейний відпочинок, тим паче що сім’я була «дуже не проти».

Отже, в п’ятницю - 6 липня, з першими промінями сонця, повним баком пального, спакованими валізами та гарним настроєм ми вирушили на захід. Drang nach Westen 😊 Ми з дружиною вже їздили частиною цього маршруту двічі, а діти поки на такі відстані подорожували тільки літаком. Тому, для більш комфортного пересування було обрано денну дистанцію не більше 500-600 км на день. В перший день ми планували добратись до кордону з Угорщиною, та переночувати неподалік. Але дорога минала досить легко, особливо вважаючи на те, що частина Хмельницький-Львів вже досить добре відремонтована. Тому ми вирішили перетнути кордон ввечері і заночувати вже в Угорщині. Тоді б в суботу можна було б походити по Будапешту і до вечора добратись до Відня. Але Вищі Сили внесли свої корективи.

Близько 16:00 ми добрались кордону з Угорщиною в Берегово. Ми раніше проходили тут кордон і це завжди було швидко та зручно. Крім того, в цьому місці лише билзько 30 км до угорського автобаму. На кордоні, з української сторони була невеличка черга, її проходження зайняло близько години. З угорської сторони черга була трохи більше і її проходження зайняло майже півтори години. Діти трохи змарудились але ми їх втішали, що ще недовго, адже наближався «заповітний шлагбаум». І ось, коли перед нами було лише дві машини, підійшов прикордонник та взяв наші паспорта та техпаспорт на авто. Стандартна процедура, яку ми вже проходили багато раз, але тут нас чекав сюрприз. За 5 хвилин прикордонник повернувся та запитав, вказуючи на дитячі паспорти: «Де віза? Це не біометричні паспорти!». Ми з дружиною були в шоці! Спеціально на початку року ми замовили дітям біометричні паспорти і зараз не могли зрозуміти чому вони звичайні. Моєю першою думкою було те, що в паспортному сервісі нас надурили. Аж поки до нас не дійшло, що в дітей є два закордонних паспорти. Одні звичайні, не біометричні, в яких була американська віза і ми залишили їх після виготовлення нових. Нові ж лежали окремо і я про них просто забув! Epic fail! Я не міг повірити, що допустив таку помилку :(

Нас розвернули назад, на український кордон. Діти були мегарозчаровані: «Ми що, не поїдемо в подорож?». Бойовий настрій згас. На додаток, зворотня черга через кордон зайняла знов майже дві години (якби не «пробивна» дружина, то може б зайняло і всі три-чотири). Але, постоявши в черзі, та зібравшись з думками ми склали «план порятунку» нашої мандрівки. Зателефонували брату, він заїхав до нас додому і передав «правильні» паспорти з потягом в Ужгород. Отже і ми вирушили в Ужгород (гак +75 км), щоб там заночувати і зранку зустріти «рятувальний потяг». По дорозі швидко стемніло та пішла сильна злива, тому їхати модна було не більше 50-60 км/год. Діти позасинали на своїх місцях, а я рулив та картав себе за помилку з паспортами. До Ужгорода ми добрались близько опівночі, вибрали готель для нічлігу, повкладали дітей і самі відключились. За день «наїздили» майже 600 км.

Далі буде...

PS: Цікавий момент з особливостей укарїнського менталітету. На кордоні перед нами стояв чоловік, який їхав з дружиною та маленькою дитиною. Він побачив, що машину попереду нього завернули, бо для дитини не було автокрісла. Він підійшов до нас, побачив що в нас є автокрісло і бустер, і став «розробляти план» як ми передаємо йому бустер для проходження кордону, а він нам відразу віддасть назад. І це все в 10 м від шлагбауму та прикордонників! Відмовив йому в делікатній формі – здається він образився. Деколи такі люди вражають своєю нахабністю. До речі, він таки знайшов вихід: на Берегово є піший перехід, то він відправив дружину з дитиною проходити пішки, а сам проїхав на авто. Ось такий workaround чи lifehack, як кому подобається.