4000 км літа. День 16-17: Дорога додому. Хорватія: гора Учка, Рієка, Загреб, річка Мура (Мур). Угорщина: озеро Балатон, Будапешт. Нарешті дома!

Попередня частина тут.

Нарешті завершу опис нашої літньої мандрівки.

Отже, навідпочивавшись досхочу, в суботу, 21 липня ми вирушили додому. Виїхали пораніше, щоб уникнути заторів. Правда більшість заторів було в напрямку «до моря», а «від моря» дорога була комфортною. Наш маршрут пролягав повз гору Учка. Вона є найбільшою горою в Істрії (1401 м). Для більш зручного транспортного сполучення під нею вирили зручний тунель, яким ми і скористались. Тонель є третім по величині в усій Хорватії, його довжина більше 5 км. Проїхавши тонель під горою Учка, ми зробили зупинку поблизу міста Рієка. Фіумська затока в поєднанні з високими горами та безліччю дерев на узбережжі створює неперевершений краєвид.

За кілька годин після Рієки ми минули Загреб та наблизились до кордону з Угорщиною. До речі, перед пунктом пропуску Letenye, якраз по кордону між Хорватією та Угорщиною протікає річка Мура (наголос на у’). Пізніше, в Вікіпедії я прочитав, що це та сама річка Мур, що бере свій початок в Австрії, протікає по Словеніїї, далі по кордону між Хорватією та Угорщиною, і нарешті впадає в Драву, яка в свою чергу впадає в Дунай, а Дунай в Чорне море! Було дуже цікаво дізнатись про це, адже в Граці ми бачили, що річка Мур є дуже швидкою і вузькою, а в Хорватії ми спочатку подумали що це штучний канал, з дуже прямими берегами та спокійною течією.

Через проблему мігрантів на кордоні між Хорватією та Угорщиною розташований КПП, на якому перевіряють документи. Як я зрозумів, основні черги утворюються в напрямку з півдня на північ. Для усіх громадян, що не мають паспортів ЄС чи Швейцарії, передбачена окрема полоса, що рухається дуже повільно. Ми стояли в черзі третіми і проходження КПП зайняло близько години. Далі дорога йшла типовою рівнинною угорською автомагістраллю. Такі дороги мені дуже подобаються: слабо завантажені транспортом і висока дозволена швидкість руху. Єдине про що слід подбати – це про те, щоб не заснути за кермом :) Монотонність дороги присипляє.

Неподалік від Будапешту ми вирішили зупитись на обід. Досвід в мандрівках давався взнаки, ми вже знали що на автомагістралі важко знайти якісну їжу, тому запланували з’їхати в якесь містечко, щоб перекусити. Вибір пав на місто Шіофок (Siofok). Плюсом на його користь було те, що воно розташоване на узбережжі великого озера Балатон, яке ми вже кілька раз проїзжали і не зупинялись. Ми не прогадали. Одразу при в’їзді в містечко ми натрапили на суперову кафешку Sanyi Sarok Étterem. Вони дуже нагадує Озерну, що в Тернопольскій області: дуже великі порції, смачна їжа і дуже адекватні ціни (особливо якщо порівняти з Хорватією та Італією).

В плані була прогулянка до озера Балатон. Хоча до нього й було лише 400 м або 5 хв пішки, але потрібно було докласти зусиль, щоб вмовити прекрасну половину туда піти: спека і смачний обід робили свою роботу. Але воно того було варте. Балатон є найбільшим озером в Центральній Європі. Воно дуже велике і з чистою водою. Дно вкрите мілким піском. Озеро мілке, потрібно довго йти щоб дойти до глибини, але через це дуже тепле. На протилежному, північному березі, видніються високі скелі. На узбережжі розташовано дуже багато точок з мінеральними та термальними джерелами, що приваблює сюди безліч туристів. Принаймні коли ми там були, то людей було дуже багато.

Після прогулянки до озера ми знов виїхали на автомагістраль і рушили далі. За винятком пробок у центрі Будапешту, через ремонтні роботи, дорога до кордону пройшла спокійно. Близько шостої вечора ми були на кордоні: за дванадцять годин ми спокійно подолали майже тисячу кілометрів, це включаючи КПП між Хорватією та Угорщиною та тянучку біля Загреба. Що не кажіть, а якісні дороги – це приємна річ! Кордон між Угорщиною та Україною ми пройшли менш ніж за годину. До речі, в молодшої доньки першим питанням після проходження кордону було: «Тут вже говорять українською?» :)

Відпочивши за ніч в Мукачево, ми продовжили шлях додому. По дорозі ще заїхали до «Квітки Полонини», щоб набрати справжньої «Лужанської». Також зупинялись в «Озерній», щоб пообідати. Їхали особливо не поспішаючи. В результаті, 500 км траси по Україні зайняло в нас майже 12 годин і дома ми були в неділю, пізно ввечері.

Дома! Нарешті дома! Втомлені але щасливі – чергова подорож вдалась!

Summary: 17 днів мандрівки. 6 країн. 4000 км на авто. 120 км пішки. Fin!